Психологічні аспекти роботи з агресивними дітьми
Світ став украй небезпечний у багатьох відношеннях. На першому місці у низці дестабілізуючих чинників стоїть ескалація агресії у різних формах. Важко уявити собі газету, статтю, часопис або програму новин, де не було б повідомлення про акт агресії чи насильства. Статистика свідчить: з якою частотою люди ранять, вбивають одне одного, приносять біль і страждання ближнім. Насильство процвітає. З року в рік збільшується кількість терористів в усьому світі. У країнах спалахують війни. Нині деякі держави мають можливість змести з лиця землі все живе, завдяки застосуванню сучасних потужних видів озброєння. Усе це може призвести до глобальної катастрофи.
В останній час через нестабільну ситуацію у країні, затяжну економічну кризу рівень життя населення різко знизився. Люди мають затримки по виплатах заробітної плати, немає стимулу працювати. Чимало їх не мають можливості заробити гроші, а ціни на товари все підвищуються й підвищуються. Усе це природно віддзеркалюється в населенні та його стосунках. Люди стали дратівливими, агресивними. Через неприємності на роботі вони «зривають зло» на своїх близьких, що зумовлює скандали у сімʼях, збільшення кількості розлучень.
У цих тенденціях неможливо не визнати, що насильство і конфлікт відносяться до найсерйозніших проблем, які сьогодні має людство. Збільшується кількість приводів агресивної поведінки в нашому навчальному закладі, вербальна агресія прогресує.
У звʼязку з цим варто розібратися, чому саме люді діють агресивно, які заходи необхідно ухвалити, щоб уникнути або взяти під контроль подібну деструктивну поведінку. Це формує актуальність і доцільність аналізу проблеми людської агресії на нашому засіданні. *** Що таке агресія, агресивність ? Як виражається агресія?
Які причини появи агресії у молоді?
Причини появи агресії в дітей можуть бути найрізноматнішими. Виникненню агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання, захворювання головного мозку, травматичні переживання, порушення автономії дитини в ранньому дитинстві, різні види страху: страх перед розлукою, страх утратити батьківську любов, страх перед тілесними ушкодженнями. Причинами агресивного поводження дітей також можуть бути:
- копіювання поводження батьків;
- формування агресії в процесі безпосередньо набутого досвіду;
- надмірне захоплення відео-, телебаченням, компʼютерними іграми.
Ще причинами агресивного поводження являються: уроджені передмови для так званої дитячої нервовості та спадкову схильність до певного типу нервової системи, хронічну втому й перевтому, стреси, захворювання, нездоровий психологічний клімат у родині.
Досліджуючи тему агресії, дослідники прийшли до певної структури причин виникнення та розвитку агресивної поведінки неповнолітніх. У контексті проблеми соціалізації, агресивні вчинки вважають зумовленими в основному наступними факторами:
1.Умовами життя.
2.Наслідком виховання.
3.Впливу засобів масової інформації.
4.Конфліктами з різними суспільними інститутами.
5.Можливістю легкого доступу до тих чи інших атрибутів жорстокої поведінки (наприклад, можливість легко придбати зброю).
6. Безробіттям.
7.Алкоголізмом та наркоманією.
8.Генетичною обумовленостю агресивної поведінки.
Існує багато різноспрямованих теорій походження «агресії» та «агресивності», але й досі вони є суперечними і потребують детального вивчення. Слід лише звернути увагу на те, що поняття агресія й агресивність не є синонімічні. Агресія — це певні дії, що заподіюють збиток іншому об'єкту; а агресивність — це готовність до агресивних дій у відношенні іншого, котра забезпечує готовність особистості сприймати й інтерпретувати поводження іншого відповідним чином. У цьому плані можна говорити про потенційно агресивне сприйняття й потенційно агресивну інтерпретацію як про стійку особистісну особливість світосприймання й світорозуміння.
*** Виділяють декілька форм вираження агресії:
- фізична (використання сили);
- вербальна (висловлювання негативних відчуттів словами);
- дратування (грубість, різкість у діях);
- підозрілість (недовіра до оточуючих);
- образа (прояв заздрості, ненависті до оточуючих, що викликає почуття гніву, незадоволення);
- скрита агресія (її мета - помста, поведінка людини направлена на те, щоб роздратувати, вивести із рівноваги близьких і оточуючих).
Загальними зовнішніми чинниками виникнення агресії у неповнолітніх можна вважати:
1. Диспропорційну майнову, і, як наслідок, психологічну стратифікацію населення з порушенням співвідношення між заможними громадянами, так званим середнім класом і між особами, що проживають на межі бідності чи нижче неї.
2. Негативний вплив сім'ї. Атмосфера неповаги батьків до дітей, жорстокість стосовно них, демонстративна байдужість, пияцтво відкладають значимий відбиток у формуванні особистості неповнолітнього. Це призводить до того, що неповнолітній переносить негативний досвід і накопичений гнів та агресію на оточуючих.
3. Недоліки суспільного виховання.
Виявлена динаміка агресивних проявів упродовж підліткового віку (від 10 до 16 років), пік загострення яких припадає на 12-13 років, залишаючись майже незмінним в 14-15 років, вказує на необхідність розпочинати корекцію проявів агресії підлітками з 12-13 років.
На становлення агресивного поводження великий вплив має характер покарань, які зазвичай застосовують батьки у відповідь на прояв гніву у своєї дитини. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто зустрічаються й у занадто мʼяких батьків, і в надмірно суворих. Лише ті батьки, які уміють знаходити розумний компроміс, можуть навчити своїх дітей справлятись з агресією. Агресивні діти мають потребу в розумінні і підтримці дорослих, тому головним завданням є надання дитині посильної і своєчасної допомоги.
Агресивну дитину найчастіше не хвилюють страждання оточуючих, вони навіть уявити собі не можуть, що іншим людям може бути неприємно й погано.
Емоційна агресія відображає той факт, що, роблячи агресивні дії, людина може зазнавати насолоди. Багато людей прагнуть заподіяти кому-небудь шкоди, коли вони знаходяться в пригніченому стані, і, досягаючи своєї мети, одержують задоволення, тому що рятуються у такий спосіб від депресії. Вони можуть при цьому навіть зазнавати насолоди і тим самим одержувати психологічну винагороду, заподіявши збиток своїм жертвам (доти, поки самі не починають страждати від негативних наслідків своєї поведінки).
Сім’я як джерело агресивності дитини.
Сімʼя – це мама, тато, сестри, брати, дідусь, бабуся, інші близькі родичі. Саме в родині відбувається повноцінний психічний розвиток дитини. Сімʼю можна вважати первинним тренінгом життєвих навичок. Дитині притаманно копіювати вчинки, думки і почуття , які вона спостерігає, перш за все, у своїх батьків. Дитина вчиться жити, наслідуючи батьків, членів родини, намагається відповідати їхнім очікуванням. Спосіб життя батьків має такий значний вплив, що на протязі всього життя дитина знову і знову повертається до його копіювання.
Більша частина засвоєного у сімʼї досвіду переходить у підсвідомість. Підсвідома батьківська програма, закладена в людині з дитинства (хоч якою б вона не була), діє протягом усього життя, на її основі формуються життєва мета, переконання, цінності.
Сімʼя практично завжди є основним фактором соціалізації, вона ж виявляється і головним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості дітей.
Багаточисельні дослідження показали, що для сімей, із яких виходять агресивні діти, характерні особливі стосунки між членами сімʼї. [3, стор.29]
Діти схильні відтворювати ті види стосунків, які «практикують» їхні батьки у ставленні один до одного. Підлітки, вибираючи методи зʼясування відносин з братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають і вступають в шлюб, вони використовують відпрацьовані способи вирішення конфліктів і, замикаючи цикл, передають їх своїм дітям через створення характерного стилю поведінки.
в сімʼї. Схожі тенденції спостерігаються і всередині самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення до дитини в сімʼї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню до одноліток, а й впливають на розвиток схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості. |
що профілактичну роботу з агресивними неповнолітніми потрібно направляти на:
- усунення або зменшення агресивної поведінки;
- допомогу у самоствердженні, самореалізації;
- розвиток розуміння самого себе та оточуючих, їхніх та своїх почуттів;
- розвиток самоконтролю;
- розвиток ефективних соціальних навичок;
- зменшення емоційних реакцій;
- формування вмінь переносити агресію у більш прийнятну соціальну течію.
Дослідники агресії вважають, що мовчки стримувати її так само неефективно, як і зривати злість на інших. Повністю позбутися агресії неможливо, тому завдання педагогів та фахівців психологічної служби полягає в тому, щоб досягти позитивних поведінкових змін, навчити неповнолітніх вивільняти свій гнів, агресію, істинні переживання (біль, образи) у суспільно прийнятому вигляді. Також необхідно пам'ятати, що агресія молоді набувається через приклади дорослих, які їх оточують. Таким чином, демонструючи позитивні приклади виходів із будь-яких конфліктних ситуацій можна забезпечити краще майбутнє не лише собі, але й підростаючому поколінню.
Агресія - це відображення внутрішнього дискомфорту дитини.
Агресія носить захисний характер.
Агресія супроводжується бажанням завдати біль.
Порушуючи дисципліну, учень може усвідомлювати, що за цим порушенням стоїть однин з чотирьох мотивів (цілей)(демонстрація слайду)
привернення уваги - декотрі учні обирають «погану поведінку», щоб привернути увагу вчителя. Вони повсякчас прагнуть бути в центрі уваги, заважаючи вчителю вести урок, а дітям – сприймати вчителя;
влада – деякі учні погано поводяться, тому що для них важливо бути головними. Вони намагаються встановити свою владу над учителем, над дітьми. Часто вони демонструють своєю поведінкою: «Ти мені нічого не вдієш», і руйнують цим установлений порядок;
помста - для декого стає помста за реальну чи надуману образу;
уникнення невдачі - є діти, які так бояться зазнати поразки, невдачі, що воліють нічого не робити. Їм здається, що вони не задовольняють вимоги дорослих, батьків, ровесників чи власні надміру завищені вимоги. Вони мріють, щоб усі їх залишили у спокої.
Ці чотири мотиви виділив у 30-х рр.. минулого століття американський педагог Рудольф Дрейкур. Він, зокрема, писав «Коли мене запитують, на основі якої теорії я вивів ці чотири причини, чому їх не пʼять і не сто, я відповідаю, що просто спостерігав за дітьми і знайшов лише чотири мотиви їхньої неправильної поведінки. У 90% обовʼязково присутній один із чотирьох мотивів. Якщо, ви захочете запропонувати щось краще – будь - ласка».
Якими б не були проблемні, агресивні діти ми повинні взаємодіяти з ними. Часто ми реагуємо на саму небажану поведінку, особливо, коли вона нас шокує чи ображає, ігноруючи водночас приховані мотиви. Більш ефективно педагог буде діяти, коли концентруватиме свою увагу не на самій поведінці, яка його непокоїть, а на ідентифікації потреб, які дитина виражає таким чином.
Зможемо навчитися ідентифікувати мотиви їх поведінки-зможемо правильно будувати спілкування з учнем, замінити неконструктивний спосіб спілкування на ефективний.
Необхідно враховувати, що агресивні діти та підлітки, як правило, з самого початку обділені розумінням, турботою, увагою, тому педагогу важливо відноситися з повагою до їх внутрішніх проблем, адже, щоб здобути результат у профілактично-корекційній роботі, обов'язково треба встановити довіру між неповнолітнім та педагогом. За агресивною поведінкою часто ховається біль, розчарування, знедоленість, але не треба забувати, що крім співчуття неповнолітнім потрібна конструктивна, дієва допомога в реагуванні на травмуючі ситуації, а також, придбанні навичок саморегуляції і контролю.
На думку багатьох фахівців, на чолі з Захаровим А. І., педагог, соціальний педагог чи психолог не повинен: нав'язувати свою думку неповнолітньому та його батькам, намагатися змінити самого неповнолітнього, його характер та емоційність, та робити так, щоб дитина відчувала лише свою відповідальність за все, що трапляється. Безсумнівно, вона повинна усвідомлювати власну відповідальність, але ще й знати, що значимий дорослий несе відповідальність за неї.
Психологи, педагоги, які працюють з агресивними дітьми та підлітками, повинні проявляти високий рівень професійно важливих якостей: емпатії, розуміння, людяності, сердечності, відвертості, бути уважними та стриманими, бути безпристрасними та справедливими. Педагоги також повинні вміти завойовувати авторитет, щоб у подальшій власній діяльності робити на його основі застереження, давати поради, координувати.
АНКЕТА
«Критерії агресивності у дитини»
(за Лаврентьєвою Г.Л.,ТитаренкоТ.М.)
(позитивна відповідь на кожне речення оцінюється в 1 бал)
1. Часом здається, що в нього вселився злий дух.
2. Він не може промовчати, коли чимось незадоволений.
3. Коли хтось спричинює йому зло, він обов'язково прагне відплатити тим самим.
4. Інколи йому без будь-якої причини хочеться сваритися (лихословити).
5. Трапляється, що він із задоволенням щось ламає, розбиває, розпорошує.
6. Інколи він так наполягає на чомусь, що оточуючі втрачають терпіння.
7. Він полюбляє дражнити тварин.
8. Його важко переконати.
9. Дуже сердиться, коли йому здається, що хтось із нього жартома сміється.
10. Інколи у нього з'являється бажання зробити щось погане, що шокує оточуючих людей.
11. У відповідь на звичайні розпорядження прагне зробити все навпаки.
12. Часто не по віку буркотливий.
13. Сприймає себе як самостійного і рішучого.
14. Любить бути першим, керувати, підкоряти собі інших.
15. Невдачі викликають у нього сильне роздратування, бажання знайти винних.
16. Легко свариться, вступає у бійку.
17. Прагне спілкуватися з молодшими і фізично слабшими.
18. У нього нерідко бувають напади роздратованості.
19. Не поважає думку однолітків, не поступається, не ділиться.
20. Впевнений, що будь-яке завдання виконає краще за всіх.
Висока агресивність - 15-20 балів.
Середня агресивність – 7-14 балів.
Низька агресивність - 1-6 балів.